Скульптура (Фото: arkeonews.net) Минуло понад пів століття відтоді, як катастрофічна повінь на річці Арно ледь не знищила історичний центр Флоренції.І лише зараз один із найвитонченіших стародавніх шедеврів міста остаточно оговтався від тієї трагедії. Йдеться про «Урну дель Боттароне» (Urna del Bottarone) — 2400-річну етруську поховальну урну з Національного археологічного музею. Завдяки масштабній науковій реставрації фахівцям вдалося не лише зняти шари застарілого бруду, а й відновити оригінальні кольори скульптури, що зображує обійми подружжя.Пам’ятку вирізьбили з білого алебастру із сірими прожилками десь між 425 і 380 роками до нашої ери. Довгий час вважалося, що етруська скульптура була монохромною. Проте знайдені залишки фарб — єгипетського синього, вохри та кіноварі — доводять протилежне і дають нам рідкісну можливість побачити справжню хроматичну розкіш античності.Коли в листопаді 1966-го Арно вийшла з берегів, каламутна вода увірвалася до музею. Рівень затоплення сягнув понад двох метрів: під водою опинилися фонди, реставраційні майстерні, архіви та безліч безцінних етруських артефактів. «Урна дель Боттароне» вціліла, але зазнала серйозних пошкоджень.Перші спроби врятувати шедевр зробили ще на межі 60−70-х років. Тоді головним завданням було просто зчистити намул і укріпити крихкі елементи (зокрема, голову чоловічої фігури). Утім, із роками поверхня каменю неминуче посіріла, сховавши оригінальні кольори під нальотом часу.Усе змінилося у 2022 році, коли стартувала нова італо-швейцарська реставраційна кампанія. Сучасні технології мультиспектрального аналізу дозволили побачити те, що роками ховалося від людського ока. Дослідники виявили сліди єгипетського синього (одного з найцінніших синтетичних пігментів античного світу), а також пігменти на основі заліза — вохру та яскраво-червону кіновар. Тепер ми знаємо напевно: ця урна ніколи не була блідою реліквією. Її створювали яскравою, щоб підкреслити статус і емоції.Саму урну знайшли у 1864 році поблизу Чітта-делла-П’єве, а згодом передали до флорентійського музею. На її кришці зображено чоловіка та жінку, що лежать у тісних обіймах. Для поховальної традиції міста К’юзі це вкрай нетиповий мотив.Зазвичай на подібних пам’ятках V століття до н.е. померлого супроводжує крилата жінка-демон, яка веде душу в потойбіччя. Але тут жіноча постать — це саме дружина, яка знімає з себе покривало. Цей ледь помітний жест перетворює суворий міфологічний сюжет на дуже особисту, щемку сцену подружньої близькості. Обійми виглядають не театрально, а напрочуд стримано й ніжно.До речі, цей мотив чудово ілюструє особливості тогочасного суспільства. На відміну від давніх грекинь, етруські жінки мали значно вищий соціальний статус: вони володіли майном, відвідували бенкети нарівні з чоловіками й часто зображувалися поруч із ними у мистецтві. Тож пам’ятка відображає цілий світогляд, де шлюб і спільна ідентичність продовжувалися навіть після смерті.Етруски, чия цивілізація процвітала в центральній Італії до поглинання Римською республікою, славилися своїми складними релігійними ритуалами та самобутнім баченням потойбіччя. Алебастрові урни часто прикрашали фігурами, що напівлежать, ніби на бенкеті — це була потужна метафора вічного життя. Століттями втрата фарб на таких скульптурах живила хибне уявлення, нібито стародавні майстри обожнювали чистий білий камінь. Сучасна наука раз у раз спростовує цей міф, і відновлена урна з Флоренції — ще один вагомий тому доказ.Нещодавно оновлену пам’ятку презентували публіці на виставці культурної спадщини, після чого вона повернеться до постійної експозиції музею.Директор закладу Даніеле Федеріко Марас вважає цей проєкт чимось більшим, ніж просто технічний тріумф. За його словами, це доказ того, що навіть понівежена стихією культурна спадщина може бути відновлена. Відтепер давнє подружжя — це не бліді силуети, а яскраві, живі постаті, якими їх бачили ті, хто оплакував померлих понад дві тисячі років тому. Реставраторам вдалося неймовірне: вони поєднали етруське минуле, травму від повені 1966 року та сучасні технології, повернувши шедевру не лише колір, а й душу.
