Юрій Гайдай, економіст, зазначає, що ми стали свідками суттєвих змін у глобальній економіці та безпеці. Після нашої атаки на порти Приморськ і Усть-Луга, стало очевидно, що економіка стратегічних ударів змінилася. Відносно дешеві та доступні системи, які можна масштабувати, здатні завдавати значних втрат енергетичній інфраструктурі, і жодна протиповітряна оборона не може гарантувати захист від повторних комбінованих атак. Це матиме стратегічні та історичні наслідки. По-перше, зросте премія за геополітичний ризик в енергетиці. Ринки можуть витримувати одноразові перебої, але гравці починають усвідомлювати, що ключові елементи глобальної енергетики, такі як експортні термінали, LNG-поїзди, НПЗ, насосні станції, сховища та перевалка, тепер постійно вразливі. По-друге, це призведе до надлишковості на шкоду ефективності. Десятиліттями глобальна економіка винагороджувала концентрацію, але тепер ця модель стала крихкою. Дрони можуть знищити будь-який енергетичний суперкластер, і це не лише наша проблема. Глобальна економіка адаптується, але уряди та корпорації, а отже, й ми, як споживачі, будемо платити більше за дублювання та децентралізацію: більше сховищ, розосереджених резервуарних парків, альтернативних портів, наземних трубопроводів, резервного флоту та запасів. Це призведе до зростання транзакційних витрат, підвищення цін і зниження рівня життя в усьому світі. Весь світ платитиме за більш стійку, але менш ефективну економіку. По-третє, баланс військової сили та підходи до стримування ще більше зміщуватимуться в бік атак на інфраструктуру. Економічно не виправдано вважати, що критичні об’єкти можна надійно захистити. Вартість захисту може перевищувати вартість самої інфраструктури. Ракетна ППО залишається дорогою, і, хоча Ізраїль тестує нові технології, він також зазнає ударів. По-четверте, ми спостерігаємо перехід до розподіленого стримування та примусу. Раніше лише супердержави могли загрожувати глобальним енергетичним потокам. Тепер значно більше держав і недержавних акторів можуть загрожувати енергетичній інфраструктурі, не знищуючи її повністю. Багато гравців, включаючи Україну, відточують нові інструменти стратегічного примусу. Не потрібно перемагати у класичній війні; достатньо зробити комерційну діяльність ризикованою і дорогою. Удари по експортній, сировинній та переробній інфраструктурі можуть стати звичайною практикою. Імпортозалежні держави також постраждають, намагаючись перекласти зростаючі витрати на споживачів. Це стосується не лише енергоносіїв, а й добрив, продовольства та нафтохімії. Зросте волатильність, запаси та витрати. Але, попри ці глобальні міркування, приємно спостерігати за димом з Приморська. Нам важливо, щоб економіка РФ не відновилася на фоні високих цін на нафту та газ. Це був вчасний удар.
