Ігор Семиволос вважає, що наступні години справді визначальні, не лише для регіону, а й для архітектури глобальної економіки. Стосовно Тегерана, читати його через стандартну модель державного раціоналізму – помилка. Іранська система має власну внутрішню логіку, закодовану в понятті Маслахат – державній доцільності, яка в політичній теології ісламської республіки стоїть вище за будь-який формальний закон, якщо на кону виживання. Звідси принципова відмінність між Доулат (державою як інституцією, економікою, добробутом) і Нізамом (революційним проєктом, ідентичністю режиму). Коли доводиться обирати, ісламісти жертвують першим заради другого – завжди і без вагань. Небезпека сьогодні в тому, що якщо всередині системи переможе логіка «тотальна ескалація врятує Нізам» — через мобілізацію населення навколо прапора або через примус США до відступу — жодні економічні чи гуманітарні втрати не стануть стримувальним фактором. Хомейні у 1988-му теж апелював до Маслахат – і обрав «чашу з отрутою», тобто деескалацію, коли вирахував, що продовження війни знищить Нізам швидше за капітуляцію. Прецедент існує. Ключове питання зараз не абстрактне, воно дуже конкретне: хто всередині системи має останнє слово і яку картину реальності бачить Хаменеї, якщо, звісно, може це робити? Якщо КВІР фільтрує інформацію на вході – ризик катастрофічного прорахунку зростає багаторазово. Сподіватимемось, що це розуміють і в столицях коаліції, як і наслідки їхнього кроку.
