Повномасштабне вторгнення Росії докорінно змінило підхід до енергетичної безпеки України. До 2022 року пріоритетом була стабільність мереж та безперебійне постачання, проте атаки на інфраструктуру довели вразливість системи, що базується на великих об’єктах генерації. Для підвищення стійкості необхідно поєднувати велику базову та розподілену генерацію, створюючи автономні кластери. Хоча приватний капітал готовий інвестувати, реалізація проєктів гальмується через воєнні ризики, регуляторну нестабільність та інфраструктурні обмеження. Інвестори потребують передбачуваних правил гри на роки вперед, оскільки зміни ринкових умов суттєво впливають на економіку проєктів, зокрема у сфері накопичення енергії. Основними бар’єрами є складна логістика великогабаритного обладнання, відсутність організованих портів та потреба у ремонті дорожньої інфраструктури. Регуляторна нестабільність, як-от ретроспективні зміни щодо плати за приєднання до мереж «Укренерго», створює додаткові ризики. Для розвитку вітроенергетики важливо впровадити пріоритетну диспетчеризацію та забезпечити доступ до довгострокових контрактів, таких як CfD або корпоративні PPA. Також необхідно спростити правила внутрішньогрупового фінансування та переглянути підходи до «тонкої капіталізації». Наразі в Україні через невизначеність щодо приєднання до мереж призупинено близько 1,5 ГВт проєктів. Залучення міжнародних фінансових інституцій, як-от IFC та EBRD, є критичним, проте воно супроводжується високими вимогами до комплаєнсу та проблемами зі страхуванням воєнних ризиків, де ліміти міжнародних інституцій обмежені, а комерційне страхування є надто дорогим. Державі варто надати приватному капіталу більше свободи у реалізації інфраструктурних рішень, що дозволить трансформувати енергосистему у більш децентралізовану та гнучку модель без додаткового навантаження на бюджет.
