Колишня очільниця Міністерства освіти у 2019—2020 роках Ганна Новосад в інтерв’ю виданню hromadske поділилася міркуваннями про вплив дистанційного формату на якість навчання та труднощі з захисними спорудами в навчальних закладах. На її переконання, масовий перехід на онлайн-навчання лише з міркувань економии є неприпустимим. Благодійний фонд savED, співзасновницею якого є ексміністерка разом із фахівчинею з інституційної підтримки об’єднань і громад Анною Пуцовою, у 2025 році провів опитування майже двох тисяч учнів. За словами Новосад, серед школярів, які відвідують заняття офлайн, 57% повідомили про велику кількість друзів серед однокласників. Водночас серед тих, хто навчається виключно дистанційно, цей показник становив 41%. Вона підкреслила, що це яскравий доказ того, що школа дає дітям набагато більше, ніж просто онлайн-урок з української мови чи математики. Серед ключових недоліків дистанційки колишня посадовиця виділила освітні втрати. Зокрема, прогалини в знаннях, які виникають у п’ятому класі, не зникають самостійно, а супроводжують дитину в шостому, сьомому та восьмому класах, ускладнюючи засвоєння наступного матеріалу. Ганна Новосад наголосила, що дилему «безпечне укриття чи дистанційне навчання» не варто розглядати через призму фінансової економії, адже онлайн-освіта також має свою ціну, яка проявиться пізніше. Крім того, на її думку, перекладати всю відповідальність за безпеку дітей на плечі батьків завдяки дистанційному формату неправильно. Батьки піклуються про нащадків, проте держава не має права знімати з себе обов’язок забезпечувати належні умови для навчання. Окрім цього, вона звернула увагу на типові проблеми шкільних сховищ: надмірну вологість, відсутність гідроізоляції та якісної вентиляції, холод, дефіцит санвузлів, слабке освітлення й протікання через пошкоджені чи відсутні стічні труби на дахах. Ексміністерка зауважила, що минулого навчального року в деяких прифронтових громадах повітряні тривоги тривали від чотирьох до восьми годин на добу, а іноді й довше. Якщо весь цей час дитина змушена сидіти на лавці в підвальному коридорі, фізичний захист забезпечено, але навчальний день втрачено. З огляду на це, вона закликала розмежовувати поняття наявності укриття за документами та його реальної придатності до освітнього процесу. Формально обов’язок за стан сховищ покладено на місцеву владу, оскільки більшість шкіл перебувають у комунальній власності громад. Проте найбільшої потреби в укриттях зазнають регіони, які найбільше постраждали від бойових дій. У таких громадах зруйновано інфраструктуру, скорочено доходи місцевих бюджетів і кількість населення, тому вимагати від них самостійного фінансування дорогих безпекових проєктів нереалістично. Ганна Новосад зазначила, що створення окремої підземної школи «з нуля» та ремонт наявного підвалу потребують зовсім різних бюджетів. На кінцеву вартість впливають загальна площа, чисельність дітей, стан конструкцій, рівень ґрунтових вод, інженерні мережі та вентиляційні системи. Нове будівництво може коштувати десятки мільйонів гривень, а подекуди й значно більше. Заклади освіти самостійно такі кошти знайти не здатні, тому необхідна активна участь держави. Донорська допомога може доповнювати бюджетний ресурс, проте вона не здатна замінити повноцінну державну політику та фінансування. Варто нагадати, що незадовго до цього Міністерство освіти і науки розіслало нові методичні рекомендації щодо організації навчального процесу під час повітряних тривог.
