Дерев’яна труна принцеси Багіч (Фото: Wikimedia Common) Ця археологічна історія почалася з аварії. У 1898 році на північному заході Польщі частина морського берега просто обвалилася, і з глини випав дерев’яний саркофаг. Усередині знайшли жінку з багатим інвентарем: бронзові прикраси, намисто з бурштину та скляних намистин. Через розкішні речі її прозвали «Принцесою з Багіча», хоча її реальний статус досі під питанням, пише видання Interesting Engineering. Головною загадкою десятиліттями залишався вік поховання. Дерев’яні труни того часу майже ніколи не доживають до наших днів, але вологий ґрунт Багіча спрацював як консервант. Попри ідеальний стан збереження, наукові аналізи постійно давали дати, що суперечили одна одній. У 80-х роках археологи оцінили прикраси й дали висновок: 110−160 роки н. е. Але через сорок років інша команда перевірила зуби жінки й отримала шокуючий результат — від 113 року до н. е. до 65 року н. е. Між двома дослідженнями утворилася прірва в ціле століття. Нещодавно за справу взялася нова група дослідників. Цього разу вони вирішили ігнорувати кістки й зосередилися на самому саркофазі. Використовуючи дендрохронологію (аналіз річних кілець), вони з’ясували: дуб, з якого витесали труну, зрубали близько 120 року н. е. Це підтвердило найпершу версію археологів. Чому ж аналіз кісток так сильно помилявся? Відповідь знайшли в раціоні жінки. Ізотопний аналіз показав, що вона їла багато дичини та прісноводної риби. Тут і крилася пастка. Організми, що живуть у «жорсткій» воді, поглинають древній вуглець. Коли людина споживає таку рибу, її тканини під час аналізу виглядають значно старішими, ніж є насправді.
