Андрій Серветник, партнер та керівник напряму міжнародного оподаткування в Deloitte Private в Україні, продовжує серію нарисів про розвиток податкових систем та їхній вплив на суспільство. Хоча я не планував повертатися до теми «байок», сьогодні ми знову здійснимо подорож у часі, щоб згадати про податки різних епох і народів. Деякі з них можуть здаватися смішними та безглуздими, але їхні автори, як і раніше, мають вплив у сучасному світі. Останнім часом в українській мові з’явилося слово «габела», яке, якщо не враховувати непристойні синоніми, означає щось на кшталт «кінець». Як зазначила одна харизматична політикиня, яка нещодавно отримала підозру від НАБУ, — «Все пропало!». Походження цього терміна цікаве. Воно потрапило в українську мову через польську і спочатку означало не проблему, а конкретний податок. Історія цього слова почалася в XIV столітті, коли французькі королі, після придушення релігійної опозиції катарів-альбігойців, взяли під контроль морське узбережжя та видобуток солі. Цей продукт був дуже цінним, і король Філіп VI у 1341 році запровадив податок на сіль, відомий як Pays de grandes gabelles. Термін gabelles не є французьким — він прийшов з арабської мови через Італію, де звучав як «кабала» і означав «податок». Монополія на видобуток солі призвела до того, що держава зобов’язала французів купувати сіль у обов’язковому порядку — кожен мешканець віком від восьми років повинен був купувати по 7 кілограмів на рік за фіксованою ціною. Це була справжня кабала, оскільки ніхто не міг фізично спожити таку кількість солі. Для збору «соленого» податку країна була поділена на шість регіонів з різними ставками оподаткування. Деякі провінції «корумпували» уряд, погоджуючись сплачувати фіксований збір, щоб уникнути податку на сіль. В інших територіях, які приєднувалися до Франції, спеціально зазначали в договорах, що gabelle на них не поширюється. Це призвело до значних цінових відмінностей на сіль у різних регіонах, іноді до 20 разів. Внаслідок цього в країні розцвіла «соляна контрабанда», коли товар вивозили з «дешевих» регіонів для продажу в «дорогих». Контрабандистів вважали народними героями, а митну поліцію gabelous, створену для боротьби з ними, ненавиділи. Митники часто звинувачувалися в домаганнях, оскільки жінки часто перевозили контрабандну сіль, ховаючи її під спідницями. Незважаючи на зусилля, держава не досягла значних успіхів у боротьбі з контрабандою, тому почала карати не лише контрабандистів, а й простих людей, які, наприклад, дозволяли своїм отаркам пити з соленого джерела. Наприкінці XVIII століття Жан-Батіст Кольбер кодифікував закони про податок на сіль. Французам, звинуваченим у контрабанді, загрожувала каторга на галерах, а за повторне правопорушення — смертна кара. Аристократів, які купували контрабанду, позбавляли дворянських привілеїв. У деяких регіонах урядові доводилося тримати великі військові гарнізони для боротьби з нелегальною торгівлею. До кінця XVIII століття близько 3 000 людей щороку потрапляли на галери або були страчені за контрабанду. Податок на сіль був лише однією з багатьох причин, які призвели до Великої французької революції. Повсталий народ позбувся багатьох обтяжливих податків, серед яких була і gabelle, хоча Наполеон пізніше відновив його. Остаточне скасування цього податку відбулося лише в 1945 році. Мораль цієї історії проста: монополія може спонукати до впровадження неринкових умов, що веде до масових порушень. Тому, шановні законодавці, бажаємо вам здорового глузду та радимо вивчити історію Французької революції, перш ніж розглядати податкові законопроєкти. Тому що тих, хто не вчить історію, чекає повна габела.
