Американський актор українського походження Лієв Шрайбер зачитав вірш. Він переїхав в Бучу, де загиблий на війні поет, письменник, Героя України Максим Кривцов, написав поезії. Раніше Ієн МакКеллен зачитав вірш ветерана Артура Дроня. Про це повідомляє платформа United24. Максим Далі Кривцов був учасником Революції Гідності, а у 2014 році долучився добровольцем до лав українських захисників. Згодом чоловік повернувся до цивільного життя, проте після початку повномасштабної війни, Кривцов став на захист України. 7 січня 2024 року Далі загинув на фронті. У 2025 році йому присвоїли звання Героя України. У грудні 2023 року вийшла його збірка поезій «Вірші з бійниці». Після цього Максим Кривцов почав писати роман, проте так і не встиг його закінчити. Після його смерті також вийшла його друга книга «На мінному полі пам’яті: щоденники, есеї, оповідання». Лієв Шрайбер зачитав уривок вірша «Він переїхав в Бучу», написаного у 2022 році:
«Він переїхав в Бучу в середині березня, винайняв маленьку квартиру у цоколі і завів кота шерсть якого була кольору помадки на еклері. Він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді він любив дивитись, як падає сніг та в тумані зникає вулиця. Він слухав Радіохед, старі альбоми Океану Ельзи дощ, грім і стукіт серця дівчинки з якою засинав у маленькій цокольній квартирі і прокидався у маленькій цокольній квартирі цілував її тепле обличчя пригортався до її липкого тіла пірнав долонею у хвилі її волосся та борсався там, наче мушка на павутині. Вона покинула його восени так як птахи покидають ліси так як інженери фабрику по-закінченню зміни і поїхала в Польщу щоб там залишитись. Він взяв кота, схожого на тістечко і сказав: кіт, нам треба їхати з нами, як ранок як життя як хвороба сталась холодна як крига війна. У тумані зникає вулиця падає дощ його зовсім не слухають кіт вибіг у поле і ім’я його вітер. На хресті, наче на id-картці написано: тут спочиває номер 234 вічна пам’ять. Вона мріяла про мандрівку в Патагонію про роман з рок-музикантом про реєнкарнацію в царицю чи в рибу. Планувала написати книгу про те, що пам’ять крихка наче кірка на крем-брюле вразлива, наче кохання розсипається, як пісок поміж пальців і зникає щезає немає. Вона любила свій велосипед морозиво зі згущівкою збирала пожовкле листя наче марки любила розглядати хмари розсипані наче поп-корн неохайним хлопчиком в кінотеатрі. Мандрувала у гори наодинці щоб приймати інгаляції лісом та повітрям збирала м’яту та іван-чай збирала зорі, розкладаючи в пам’ять, наче у фото-альбом. Її батько загинув у чортинадцятому їй було чотирнадцять, коли мама поїхала в Італію та не повернулась. Вoна не мала стосунків, бо все чекала на рок-музиканта. Коли зима вирішила залишитись щонайменше до наступної осені гучно і боляче сповістивши про це вона дістала із верхньої полиці пляшечку із висушеним іван-чаєм та чебрецем заварила трави розлила у термос та понесла на пости хлопцям із тероборони. На хресті наче татуюванням закарбовано: тут спочиває номер 457 вічна пам’ять. Вона жила поруч з парком у невеликому будинку годувала білок годувала собак годувала п’яниць. Їй було 54 вона працювала у комунальному підприємстві носила синю робу Епіцентр та їздила на велосипеді. Фарбувала нігті у багряний фарбувала губи у багряний і щоночі до неї приходили багряні сни. Вона дивилась Говорить Україна витирала сльози білим носовичком згадувала дитинство яким тоді теплим було сонце перед сном читала Кокотюху та стрибала, наче плавець у воду, в свої сни багряні, як нігті багряні, як губи. Її вбили п’ятого березня коли вона повертала на свою вулицю їдучи на велосипеді розстріляли, немов би ворога розіпнули чергою кпвт. На хресті наче на дошці оголошень написано: тут спочиває номер 451 вічна пам’ять. Хотілося рахувати дні до літа рахувати кошенят рахувати дітей рахувати до ста, засинаючи. Тут спочиває номер 176 вічна пам’ять тут спочиває номер 201 вічна пам’ять тут спочиває номер 163 вічна пам’ять тут спочиває номер 308 вічна пам’ять.»
