Олег Шама, редактор розділу Історія, NV, розмірковує про вплив української пісні на сприйняття історії. Чому звичайна пісня може викликати мороз по шкірі? Відзначаючи, що співає лише дванадцятеро, він відчуває, що звучить, як мінімум, півсотні. Пісня «А вже років двісті, як козак в неволі» має глибоке історичне значення. Хоча він чув її раніше, тепер вона звучить інакше. Цю пісню колись виконував чоловічий хор Чумаки, але її автором є Анатолій Свидницький, який написав її 170 років тому. Гурт-лабораторія Євшан-Зілля виконує її так, що це викликає справжній катарсис. Це момент, коли звичайний день стає сакральним. У лютому 2014 року, під час опитування відомих українців про Революцію Гідності, Валерій Харчишин зізнався, що раніше не любив гімн України, але тепер його слова стали йому близькими. Під час дослідження пісні Свидницького, він натрапив на обкладинку диску «Забуті українські пісні». За радянських часів, за рядок про московський караул можна було попрощатися з волею. Пісня говорить про те, як козак вже два століття в неволі, просячи долю визволити його, але й сама доля під московським караулом. Це підкреслює, що нинішня війна не лише за ДНР-ЛНР, а за повернення до статусу-кво, про який писав Свидницький. Внизу сторінки про пісню є посилання на сучасні записи співу жінок із сіл Лука на Київщині та Піски Радьківські на Харківщині. Вони співають про зраду Хмельницького, звинувачуючи його в занапащенні України. Найстарша співачка з Пісків народилася 1939 року, і це свідчить про те, що пісні про московське ярмо співали безперервно, навіть потайки. Свидницький, автор першого українського роману, залишив нам справжнє opus magnum — «А вже років двісті». Цікаво, як літературний текст став народною піснею. Ймовірно, кобзарі, які мандрували Україною, передавали цю пісню, зберігаючи ідентичність народу. Коли кобзар приходив у село, це було важливою подією, адже вони несли мудрість і історію. Люди вважали за святий обов’язок прийняти їх. Піски Радьківські були під московською окупацією пів року, і це викликає питання: кого вони намагалися визволити? Цю їхню «пісню» про визволення ми також знаємо. Відгуки радянських солдатів про Фінляндію свідчать про те, що вони не бачили жодного пригніченого народу. Весь цей досвід залишає відчуття банальності. Ми знаємо про зло, яке чинить російський народ, і це зло стало банальним.
