Вероніка Сенцов-Вельч Директорка Amnesty International UkraineЧетвертий рік повномасштабної війни. Дванадцятий рік агресії Росії проти України. Ми знову змушені говорити про небезпечну втому світу і про спокусу домовитися ціною справедливості Що довше триває ця війна, то частіше звучить небезпечне слово — «компроміс». Компроміс заради швидкого миру. Компроміс заради стабільності. Компроміс заради політичної зручності.Але якщо цей компроміс передбачає безкарність за міжнародні злочини — це не мир. Це сигнал світові, що за масові порушення прав людини можна не відповідати.Україна пережила ще один рік повномасштабної агресії — один із найсмертоносніших для цивільного населення з 2022 року. Щоденні обстріли, ракети і дрони по житлових будинках, дитячих садочках, школах, лікарнях. Системне знищення енергетичної інфраструктури, зима з критичними морозами і відсутністю світла, води, тепла. Часом важко пояснити людям за кордоном, що означає жити в цій темряві, виснаженні, холоді. Жити у війні. Це трохи сюрреалістично, коли ти не можеш зігрітися майже ніде — ні вдома, ні в школі, ні в офісі, ані в дитячому садочку.Шари одягу, емоційна відстороненість, режим виживання. Постійне відчуття, що ми зробили недостатньо для того, щоб це зупинити.Нещодавно я повела свою дитину до лікаря. Це було єдине місце за довгий час, де завдяки гігантському генератору відчувалося тепліше, ніж деінде. Сидячи в холі, я усвідомила, що не можу піти, бо мені потрібні ці десять хвилин тепла. Я хотіла, щоб моя трирічна дитина трохи розслабилась і стала більш грайливою. Це був дуже сумний момент — усвідомлювати це як мама. Я не могла залишатися там надто довго, треба продовжувати жити своє життя і рахувати дні до весни.Тим часом продовжуються катування українських військовополонених у російських тюрмах. Триває депортація цивільних людей в окупації. Продовжується практика Індоктринації дітей на окупованих територіях, тобто спроби стерти їхню ідентичність.Це не «побічні ефекти війни». Це — систематичні, свідомі серйозні порушення міжнародного права.Сьогодні президент Росії Путін та інші високопосадовці, щодо яких Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт, залишаються поза досяжністю правосуддя. І паралельно ми спостерігаємо, як міжнародна рішучість слабшає. Лунають заяви про «втому від України». Звучить риторика, що применшує відповідальність Росії.Пропонуються мирні ініціативи, у яких питання відповідальності фактично виноситься за дужки.Ми також бачимо атаки на Міжнародний кримінальний суд, спроби підірвати його авторитет і легітимність. Бачимо обмеження підтримки українських біженців. Чуємо твердження, що частина територій «достатньо безпечна для їхнього повернення». Це — небезпечний тренд. Безкарність не можна закладати в мирні пропозиції. Бо мир, збудований на безкарності, не зупиняє зло. Він його заохочує.Світ вже проходив цей урок. Після окупації Криму у 2014 році міжнародна реакція була недостатньою, а відповідальність — обмеженою. Наслідком стала повномасштабна війна Росії проти України. Сьогодні нам пропонують знову повірити, що можна «заморозити» справедливість. Що можна відкласти відповідальність заради тиші. Але тиша без справедливості — це не мир. Це пауза перед наступним витком насильства.Будь-який тиск на Україну з вимогою поступитися питаннями притягнення до відповідальності або прийняти територіальні вимоги Росії є не лише морально неприйнятним, а й суперечить міжнародному праву. Злочини агресії, воєнні злочини, злочини проти людяності не мають строку давності. Їх не можна «обнулити» політичною домовленістю, як би хто не любив «практику обнулення». Зараз настав критичний момент для людства. Не лише для України, а й для всього світу. Якщо міжнародна спільнота погодиться, що заради того, щоб «війна закінчилася завтра», можна закрити очі на злочини агресора, тоді принцип невідворотності покарання втратить сенс, а міжнародне право стане декларацією на папері без сили.Україна прагне миру. Але вона так само прагне і має право на правду, справедливість і репарації. І саме зараз вирішується, чи стане цей мир справжнім, чи буде він просто іншою формою легалізованої безкарності. Бо мир без справедливості — це не компроміс.
