Валерій Залужний Посол України у Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України підготував цей текст за виступом Валерія Залужного у Chatham House 23 лютого 2026 року. Останнім часом моє прізвище з’являється в новинах частіше, ніж зміни прогнозу погоди у Лондоні. І, чесно кажучи, іноді з таким рівнем креативу, що я починаю підозрювати: десь існує окремий департамент, який щодня прокидається з думкою: «А що сьогодні думає Залужний? Навіть якщо він ще сам не знає». Я також розумію, що в нинішній атмосфері будь-яке моє слово може бути розібране на цитати швидше, ніж дрон розбирає орду орків. Тому одразу хочу заспокоїти: сьогодні не буде ані сенсацій, ані політичних заяв, які можна винести в заголовок. Лише одна проста річ: реальність. Реальність полягає в тому, що війна в Україні давно перестала бути лише українською історією. Вона стала лабораторією майбутнього. І, як будь-яка лабораторія, вона не питає, чи ми готові до експерименту.
Мене часто описують як «генерала, який мислить технологіями». Це правда. Але ще більше я мислю категорією відповідальності. А відповідальність визначає, чи буде ця війна останньою, чи лише вступом до наступної. Підводячи підсумок чотирьох років війни, коротко зупинюся на основних висновках.
1. Традиційна мобілізація себе вичерпала У сучасній війні поле бою стало абсолютно прозорим. Це призвело до створення роботизованої kill zone, глибина якої сьогодні складає не менше 25 кілометрів, а можливість знищувати логістику постійно зростає. І сьогодні вже призводить до неможливості використання так званої тилової зони вглиб аж до 50 кілометрів. Класичний логістичний «зашморг», що був вдало придуманий нами при звільненні Херсонщини, отримав новий імпульс. Усе це призвело до неможливості проводити класичні ані наступальні, ані оборонні дії. Кількість людей, які фізично можуть виконувати завдання в районі бойових дій, мінімальна. Вона і далі постійно зменшується та фактично має тенденцію до заміни на роботів.
2. Неважливо, скільки в тебе танків та фрегатів На заміну наддорогій високоточної зброї, що була гейм-чейнджером 20 століття, прийшла зброя виснаження. Дешева і масова, проте досить високоточна, вона швидко виснажує дорогі системи озброєнь. Системи, на яких, до речі, і побудована уся доктрина НАТО. Ця зброя послідовно і ефективно розвивається. Жодна країна сьогодні самотужки не впорається з такою навалою. Особливо ті, що є політично обережними.
3. «Кров’ю країни» під час війни стає економіка Як зробити так, щоб економіка привела до перемоги? У війні для економіки є дві стадії. Спочатку її переводять на військові рейки, мобілізують, а потім підживлюють. Найскладніше питання сьогодення для України. А що ж означає — мобілізувати або перевести економіку на військовий стан? Зробити так, щоб планування військового виробництва стало частиною планування військових операцій і не залежало від зовнішніх поставок. Без пафосу і гучних заяв.
4. Найуразливіша ланка української економіки — енергетика Енергетична інфраструктура в Україні традиційно будувалася за централізованою моделлю: великі електростанції та єдина мережа, що з’єднують регіони. Однак ця війна чітко показала, що така система вразлива до цілеспрямованих ударів.
5. Ядерна зброя — це «фіговий листок» на тілі атланта Ядерна зброя лише прикриває справжні спроможності того, хто її носить. Вона лише каже, що за листком начебто щось є, проте вже не показує справжніх спроможностей. Це зброя самознищення, перш за все. Але вже точно не зброя стримування.
6. Ракети залишаються в зоні активного використання Навіть попри значну вартість у виробництві. Разом з тим, їх функціональне призначення з суто військового змінилося на участь у так званому «ракетному терорі», який призначений саме для нанесення ударів по економічних потужностях держави. Імовірно, цей вид озброєння буде самим коштовним у війні на виснаження, не тільки через вартість, а й через неможливість проводити його ефективно.
7. Майбутнє — за безпілотними системами та ШІ Усе це змушує адаптуватися воєнну стратегію, тактику та оперативне мистецтво. Саме поява нових технологічних рішень призводить до найбільш революційних змін у веденні бойових дій.
8. Класична війна неможлива вже два роки Технології стрімко розвиваються, однак цього ще недостатньо, щоб повністю виключити присутність людини в районі бойових дій або забезпечити повну автономність БпЛА.
9. Точка надлому Росії. Три паралельні завдання для України У світового співтовариства є свій вибір. Чи стати «мюнхенськими зрадниками» 21 століття й прийняти всі страждання війни, чи зупинити війну так, щоб уникнути іншої. Поки відправляти своїх солдатів на війну їм все ще не потрібно. Поки нашим друзям достатньо хоча б проявити волю й показати своє відношення до того, що вчорашні вбивці українських дітей братимуть участь у Паралімпійських іграх.
10. Всі війни колись закінчуються Всі війни по-своєму унікальні. Проте єдине, що їх об’єднує, — вони завжди є актом насильства. І вони закінчуються. Саме через насильство людство, керуючись інстинктом самозбереження, завжди намагалося закінчити — і закінчувало — війну.