Ляльки Володимира Путіна і Дональда Трампа на карнавалі в Дюссельдорфі, Німеччина, лютий 2026 року (Фото: REUTERS/Thilo Schmuelgen) Президент США Дональд Трамп «гадки не має», чого насправді домагається російський диктатор Путін в Україні, пише в матеріалі The Telegraph британський письменник, історик і журналіст Оуен Метьюз. Як зазначає автор, четверта річниця повномасштабного вторгнення РФ в Україну ще більше пригнічує через те, що союзники Києва так і не зрозуміли, за що бореться Путін. На його думку, це розуміння необхідне, якщо Європа хоче забезпечити мир для наступних поколінь.Метьюз зазначає, що, на думку Трампа, Путіну потрібна територія, і «якщо він отримає додатковий шматочок Донбасу, то піде на мирну угоду». Кремль постійно вдавав, що так і є, і це тільки зміцнювало впевненість США. Водночас країна-агресор намагається обманом змусити Трампа натиснути на Україну, неправдиво обіцяючи посланцям США «фантастичну мега-угоду щодо корисних копалин на суму 14 трильйонів доларів» і незліченні багатства.«Але чого Москва дійсно хоче — чого вона завжди хотіла — це політичний контроль над Україною. Не просто якусь ділянку території, а юридично зобов’язуючу структуру для постійного втручання в політичне життя країни. Кремль прагне механізму втручання в українську мовну політику, ЗМІ, православну церкву, історичну пам’ять і вибори. По-справжньому незалежна, демократична Україна, вільна в укладенні союзів із Заходом, на думку Путіна, являє собою фундаментальну та екзистенціальну загрозу безпеці Росії», — підкреслює автор.При цьому, як пише він, після чотирьох років російських бомбардувань, масових убивств та інших воєнних злочинів шанси на прихід до влади в Україні проросійського уряду дорівнюють нулю, і намагання Путіна призвели саме до того результату, якого він найбільше хотів уникнути.«Тим не менш, Кремль досі шукає способи відновити втражений вплив на те, що Путін, ймовірно, неіронічно називає „братнім народом“. Під час нещодавніх переговорів у Швейцарії Кремль прямо позначив свої вимоги до гарантій безпеки за зразком кіпрської угоди 1960 року, в якій він зберіг за собою право на збройне втручання. Туреччина скористалася цим правом 1974 року, анексувавши третину острова. Росія уявляє собі щось подібне — юридичний привід для майбутньої військової інтервенції, що нависатиме над українським суспільством як постійна загроза, щоб воно не надто хилилося на захід. І це, само собою зрозуміло, Київ ніколи з власної волі не прийме», — зазначає Метьюз.Як вважає автор, Путін почав повномасштабне вторгнення не для того, щоб відновити Російську імперію, а щоб утримати Україну від участі в західних військових альянсах. На його думку, нещодавній заклик колишнього прем’єр-міністра Бориса Джонсона до введення британських і французьких військ в Україну «гарантовано зірве мирний процес» і може спровокувати «ще більш руйнівну ескалацію» з боку Росії.«Обидві сторони опинилися в пастці. Щоразу, коли Україна проявляє гнучкість, Росія підвищує свої вимоги, замість того щоб відповісти взаємністю. Україна, побоюючись, що будь-яку досягнуту сьогодні угоду незабаром забудуть, наполягає на максимально можливих гарантіях безпеки, включно з угодою у стилі статті 5 з Вашингтоном, а також членство в ЄС. Але корінна причина глухого кута полягає в тому, що Путін не полишає свою головну політичну мету. Єдине, чого він не потерпить, — це вільна, прозахідна Україна. І саме це є перешкодою, що пояснює, чому переговори набули того самого затяжного і безрезультатного характеру, що й самі бойові дії», — закінчує матеріал Метьюза.
