Дослідження показують, що корінні громади полювали на китоподібних ще 5000 років тому. Досі вважалося, що першими мисливцями на китів були мешканці Арктики. Проте археологічні розкопки в затоці Бабітонга на півдні Бразилії спростували цю думку, змістивши акцент на тропіки Південної Атлантики. Аналіз курганів самбакі, які є величезними насипами з мушель, виявив залишки великих китів, що датуються 5000 роками. Це відкриття переносить початок китобійної ери на тисячу років назад у часі.
Кріста Макграт і її команда застосували мас-спектрометрію ZooMS для ідентифікації кісток, які раніше вважалися звичайним сміттям. Виявилося, що в раціоні древніх бразильців були горбаті, гладкі та навіть сині кити. Найпереконливішим доказом активного промислу є велетенські гарпуни, виготовлені з китової кістки. Їхні розміри та специфічна форма свідчать про те, що вони використовувалися для полювання у відкритому морі, а не для обробки туш, які випадково викидало на берег.
Ці знахідки також ставлять під сумнів старі екологічні моделі. Велика кількість решток горбачів свідчить про те, що 5000 років тому ці гіганти мали значно ширший ареал, ніж сьогодні. Сучасна ситуація біля берегів Бразилії свідчить не лише про міграцію, а про тривалий процес відновлення виду на території, де він колись домінував до початку епохи промислового винищення.
Для археологів народи самбакі отримали новий статус. Вони більше не сприймаються як примітивні «збирачі ракушок», а постають перед нами як потужна морська культура з розвиненою логістикою та складною системою групового полювання. Це відкриття підкреслює серйозну помилку сучасної урбанізації Бразилії, яка систематично знищує кургани самбакі, приховуючи під бетоном свідчення першої технологічної революції в океані.
