Олена Юрченко, жителька Бородянки Київської області, пережила окупацію російськими військами разом із своїми літніми батьками. Її квартира зазнала руйнувань внаслідок обстрілів. У річницю звільнення селища вона поділилася своїми спогадами з NV на фоні будівництва нового дому. «Ми не знали, чи живі мої колеги, хто де і як. Коли зустрілися, ми обіймалися, як ніколи раніше. Пам’ятаю жінку, з якою раніше тільки віталися. Вона сказала: ‘Я така щаслива, що ви живі’. Ці слова залишаться зі мною назавжди», — згадує Олена.
Олена прожила в Бородянці 36 років і працювала в центрі допомоги ветеранам. Перед початком повномасштабного вторгнення її дім був місцем, де панували традиції і дружба. «Ми тут жили багато років. Люди знали одне одного, разом працювали, тому склалися свої традиції. Сусіди часто збиралися, діти гралися на дитячому майданчику. Це була справжня сім’я», — розповідає вона.
Перед вторгненням у селищі панувала тривога, люди намагалися запастися продуктами. «Пам’ятаю, як заходила купити масла. Думала, що куплю сьогодні, але ‘завтра’ вже не настало — все було зруйноване. Я бачила, як хлопці розбирали автомати біля військкомату. Стало моторошно», — ділиться жінка.
Через кілька днів у Бородянку увійшла ворожа техніка, з’явилися повідомлення про загиблих. Олена розповідає, що російський танк влучив у будинок, де загинула родина — маленька дитина, бабуся, дідусь та інші члени сім’ї. «Це було нестерпно. Найстрашніший день був, коли танки прорвалися. Вони стріляли в стіни, ми чули, як снаряди влучають. Спали не в спальні, а в іншій кімнаті, подалі від вікон. Не знали, що робити», — згадує вона.
Під час одного з обстрілів снаряд влучив у квартиру Олени. Вона розповідає, що перший вибух був дуже сильним, вибивши шибки і двері. «Я стояла між двома стінами в коридорі, це мене врятувало. Я сміялася і казала: ‘Напевно, є ангел-охоронець’. Мій племінник був у сусідній кімнаті, і я боялася, що його вже немає. Але потім усвідомила: квартира не важлива, важливо, що близькі живі. У сусідній будинок влучила бомба, і він просто зруйнувався. Згодом дізналися, що там загинула сім’я», — розповідає жінка.
Олена не могла виїхати з Бородянки, оскільки опікувалася батьками, які залишилися під окупацією. Запаси їжі, газу та дров швидко закінчувалися, і єдиною надією були українські військові. «Коли наші військові з’явилися 2 квітня, це було неймовірно. Спочатку було страшно, але потім зрозуміла, що це свої. Хотілося їм дякувати», — згадує вона.
Незважаючи на втрату житла, Олена впевнена, що в майбутньому матиме ще кращу квартиру, а Бородянка буде відбудована краще, ніж до війни. Вона розповіла, як спостерігала за знесенням свого зруйнованого будинку. «Це було важко. Я сиділа з сусідами і дивилася, як екскаватор зносить наш дім. Це було, як відрізати шматочки мого життя. Але я знаю, що багато людей на Сході втратили все і не можуть повернутися. Слава Богу, ми тут, де хочемо жити», — зазначила вона.
Олена додала, що пережите змінило її ставлення до України. «Я відчула, що таке для мене Україна», — поділилася вона. Бородянка, розташована на перетині важливих автошляхів Київщини, стала одним із основних шляхів російського наступу на Київ. Перша техніка РФ з’явилася на околицях міста 26 лютого. Бородянка була деокупована 1 квітня 2022 року.
За місяць до цього, 1−2 березня, мешканці пережили нищівні авіабомбардування, внаслідок яких було зруйновано багато багатоповерхівок. За даними Офісу генпрокурора, в Бородянці росіяни застосовували 500-кг авіабомби та реактивні системи. Під час розбору завалів у квітні 2022 року було знайдено понад 40 тіл, а у масових похованнях — ще близько 250 загиблих. На території Київської області правоохоронці виявили 1590 тіл загиблих за час російської окупації.
