Валерій Пекар, підприєммець та викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, ділиться власними роздумами про ситуацію, зазначаючи, що суспільство живе у подвійних ножицях. Суб’єктивне відчуття в Україні значно гірше об’єктивного стану справ, тоді як у Росії — значно краще. Об’єктивно ситуація в Україні не настільки погана, як її оцінюють люди, а в Росії — навпаки, якщо аналізувати економічні тренди, соціологію, міжнародні перспективи, а також слухати військових командувачів і реальних безпекових та економічних аналітиків.
Серед причин такого стану в Україні автор виділяє розчарування зачарованих, що починалося з очікувань на кшталт «Трамп прийде — порядок наведе». Загалом моральний дух почав падати ще від липневої відставки уряду без пояснень, після чого додалися новини про корупцію тут і там, перестрілки та загальне відчуття, що все йде не туди. Ситуацію посилюють шок від посилення атак і спричинених ними колапсів, надзвичайно слабка комунікація від практично всіх органів влади, а також візити вашингтонських ріелтерів, які нібито вже продали квартиру і тепер намагаються виселити бабцю, що впирається і зриває красиву угоду. На цьому тлі досягнення просто не сприймаються.
У Росії ситуація частково пов’язана з інерцією сприйняття, проте значною мірою спирається на міф про те, що Росію неможливо перемогти, що вона сама наприкінці перемагає, а якщо ні, то це ще не кінець. Локальні перемоги українці сприймають як приємні, але не дуже значні події на шляху до остаточного занепаду, тоді як локальні поразки росіяни сприймають як неприємні, але незначні події на шляху до остаточної перемоги. Полем битви залишається свідомість, і поки що ворогу у цьому домені вдається значно більше.
Навіть після розпаду Росії українці вважатимуть це недостатньо гарною перемогою, знаходячи приводи для невдоволення: тризуб на Кремлі висить криво, Кремль палає не дуже красиво, а шматки, на які розпалася країна, нерівні й кострубаті. Натомість росіяни оголосять це остаточною перемогою та досягненням цілей СВО, керуючись принципом, що Росія завжди перемагає, а отже, все, що сталося — це насправді перемога. Історія Росії дійсно сповна подібних програних війн, які заднім числом оголошувалися героїчними перемогами.
