Руйнівна повінь у Непалі, яка призвела до загибелі понад 1000 осіб і залишила тисячі зниклими безвісти, почалася з масштабного обвалу льоду та гірських порід у високогір’ї на кордоні з Китаєм. Нові дослідження міжнародної групи вчених свідчать, що причиною трагедії стали не зливи, а складний ланцюг природних катаклізмів.
Вивчення супутникових знімків Planet Labs показало, що величезна масивно-крижана та ґрунтова перешкода заблокувала приток річки Бхотекоші й сформувала природну дамбу. Ця перешкода стримувала воду приблизно 19 годин, після чого не витримала тиску та прорвалася, пустивши вниз руйнівну хвилю з води, каменів і мулу. Експерти порівнюють енергію цього потоку з вибухом атомної бомби.
Директор Центру досліджень катастроф Університету Трібхуван у Непалі Басанта Радж Адхікарі охарактеризував масштаби події як безпрецедентні для регіону. За його розрахунками, вивільнена кінетична енергія водно-кам’яного потоку перевищила потужність вибуху атомної бомби в Хіросімі. Професорка з кліматичних ризиків Університету Редінга у Великій Британії Ліз Стівенс пояснює, що зазвичай раптові повені асоціюють із дощами, проте у високих горах вони виникають через каскадні загрози. Зсуви, сходження лавин, обвали льодовиків та перекриття руслів зливаються в єдину ланцюгову реакцію протягом кількох хвилин чи годин, створюючи катастрофу, набагато страшнішу за кожне явище окремо.
За даними Міжнародного центру інтегрованого розвитку гір (ICIMOD), у період з 1990 до 2020 року льодовики гірської системи Гіндукуш — Гімалаї зменшили свою площу приблизно на 12%, причому після 2000 року темпи танення зросли вдвічі. Відступаючи, вони лишають по собі нестійкі водойми та голі скельні схили без крижаної підтримки.
Квітневе дослідження висячих льодовиків Гімалаїв виявило понад 219 потенційно небезпечних зон тільки в басейні річки Алакнанда на півночі Індії. Їхній зрив може повторити події індійського штату Уттаракханд у 2021 році, коли подібний обвал породи та льоду в долині Рішіганга забрав життя понад 200 людей і зруйнував гідроелектростанції.
Спеціаліст зі зниження ризиків стихійних лих в ICIMOD Сасвата Саньял підкреслює, що епоха захисту від окремих ізольованих факторів минула. Регіон, який охоплює басейни річок Непалу, Індії, Пакистану, Бутану, Афганістану, Бангладеш і М’янми, потребує нових підходів до комплексних загроз.
Ситуація також оголила технічні обмеження космічного моніторингу. Супутниковий фахівець Ішфак Ахмад зазначив, що оптика з космосу добре виявляє небезпечні озера та фіксує рельєфні зміни постфактум, проте не здатна завчасно попередити про раптовий обвал гірських порід. Хмарність і часові проміжки між прольотами супутників створюють сліпі зони, через що орбітальні дані необхідно терміново поєднувати з наземними сейсмічними датчиками, мережею автоматичних камер та гідрологічними постами у верхів’ях річок.
