Ігор Семиволос
Директор Центру близькосхідних досліджень
Оскільки питання про трампівський ультиматум Ірану та можливий розвиток подій не вщухають, спробую накреслити для своїх читачів основні лінії, що домінуватимуть
Одразу зауважу: фактор Трампа залишається найбільш непередбачуваним у цій історії, але певна логіка вже проглядається.
Перша генеральна лінія — американці прагнуть досягти цілей без початку повномасштабної війни. Тим, хто аргументує це шаленими витратами на утримання контингенту США, відповім: справжня війна коштуватиме набагато дорожче.
Те, що ми спостерігаємо зараз — це масштабний випадок «когнітивної облоги». Ракети на авіаносцях тут грають роль декорацій, а справжній удар завдається по фундаментах іранської стратегічної культури. Заява Дональда Трампа про «10 днів» — це спроба вивести іранського «колективного упиря» з комфортного світу месіанської параної та поставити його в позу визнання реальності.
Іранський режим тримається на «логіці винятку» (State of Exception). Це стан, коли закон призупиняється заради «порятунку держави». Для Тегерана це не тимчасовий захід, а фундаментальний спосіб існування. Роками перебуваючи під загрозою, іранці створили міцну конструкцію «економіки спротиву» та «вічної надзвичайної ситуації». Однак ультиматум Трампа руйнує цю логіку. Пропонуючи не «вічну війну», а «швидкий кінець», він руйнує атмосферу «сакральної битви», перетворюючи метафізичне протистояння на жорстку транзакцію. Об’єктивні маркери — нафта Brent по $72 та золото по $5,000 — свідчать про те, що світ повірив у серйозність ультиматуму, що лише посилює цей когнітивний тиск.
Відповідь на виклик перебуває всередині самого Ірану. Ми бачимо симбіоз ірраціональних цілей месіаністів у Тегерані та раціональних інструментів технократів, якими вони намагаються врятуватися. Проте, коли раціональні інструменти (банки, логістика, зв’язок) руйнуються, месіанство стає занадто дорогою розкішшю.
Іранська банківська система перебуває в стані «зомбі-кризи». Ріал по 1,6 млн за долар та гіперінфляція понад 60% зробили «хлібне питання» екзистенційним. Трамп б’є не по ядерних центрифугах, а по довірі.
Протести в Ірані, які вже забрали життя понад 7,000 осіб з початку року, не припинилися — вони лише змінили форму. Унікальність моменту — у верифікованих ознаках тріщин всередині силового апарату. Їх ще небагато, але це прямий результат облоги. Кожен солдат або офіцер, не отримавши завтра зарплати, поставить питання: «Чи варто помирати під американськими ударами за режим, який втратив контроль над економікою та легітимність в очах власного народу?»
Що ж буде далі?
Іранська стратегічна культура панічно боїться конкретики та коротких дедлайнів. Виведення Рахбара (верховного лідера Ірану Аятола Хаменеї) на світло реальної політики — де за кожне слово доводиться платити курсом валют або стабільністю армії — це єдиний шлях до його нейтралізації.
Поясню механіку цього процесу: жорсткий термін ставить лідера в позицію, де він або має виконати ультиматум (що за «поняттями» авторитарного світу є приниженням і слабкістю), або йти на бійку, до якої він може бути не готовий. Дедлайн вибиває у диктатора право «арбітра» самому вирішувати, коли закінчується гра. Він більше не господар часу.
Орієнтовна дата кульмінації — початок березня. Це точка перетину двох векторів: критичного звіту МАГАТЕ та завершення 10-денного терміну Трампа. Звичайно, не виключено, що Трамп у притаманній йому манері продовжить термін. У такому разі іранці на мить відчують себе впевненіше, сприйнявши це як тактичну перемогу. Але не факт, що це їм допоможе. Адже кожна затримка в стані «когнітивної облоги» лише глибше виснажує банківську систему та підриває лояльність силовиків.
Еволюція подій протягом наступних місяців покаже: чи зможе «мережа» іранського громадянського суспільства скористатися паралічем ієрархічної системи режиму.
