Вікторія Левчук, ротний медик 25-го протитанкового батальйону 3-го армійського корпусу, є прикладом відваги та людяності. У віці 26 років вона приєдналася до війська після загибелі свого нареченого-військового, рятуючи поранених бійців. Вікторія, з позивним Деві, родом з Володимира Волинської області, служить у війську з 2025 року. Її прадідусь був членом Організації українських націоналістів (ОУН) і був вивезений у Таганрог разом із сім’єю, а прабабуся була зв’язківницею в Українській повстанській армії (УПА). Вся сім’я з бабусиного боку була вивезена в Сибір, де відбувала 10 років заслання через проукраїнську позицію. Вікторія виросла з усвідомленням переслідувань українців і вирішила, що настав час платити своїй країні. Вже у 14 років, після окупації Криму, вона почала плести маскувальні сітки та писати листівки захисникам. Під час повномасштабного вторгнення Росії дівчина волонтерила у благодійному фонді, допомагаючи онкохворим дітям. Після загибелі нареченого в квітні 2024 року, Вікторія вирішила приєднатися до війська. Спершу вона працювала у благодійному фонді Лелека-Україна, а потім пройшла курси від добровольчого медичного батальйону Госпітальєри. Згодом вона приєдналася до 3 ОШБр, де спочатку служила медиком евакуації, а потім перевелась на посаду ротного медика у 25-й протитанковий батальйон. Її колеги відзначають її хоробрість і прагнення бути ближче до піхоти. Вікторія згадує свій перший виїзд на позицію, коли медики евакуювали поранених бійців. Один з них мав важке поранення, що викликало у неї спогади про загибель нареченого. Вона намагається абстрагуватись і працювати заради тих, хто живий. Вікторія також розповіла про випадок, коли їй довелося евакуювати бійця, який 10 днів пролежав з ампутованою ногою. Вона вважає, що її сила приходить з любові, віри та підтримки побратимів. Її бойова подруга відзначає щирість і доброту Вікторії, яка надихає оточуючих бути добрішими.
