Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос поділився враженнями від трактату Юрія Немирича «Роздуми про війну з московитами», написаного у 1634 році. Цей твір дозволяє зазирнути в минуле та побачити паралелі з сучасністю через призму української стратегічної культури, зокрема проблеми траєкторії залежності. На момент створення праці Немирич був підданим Речі Посполитої і захищав спільну державу, а його перехід до козаків відбувся через 23 роки. Його аналітичний підхід випередив появу реального політичного суб’єкта, оскільки автор зафіксував незмінні особливості російської стратегічної культури як у XVII столітті, так і у 2022 році. Серед них виділяються деспотична вертикаль, деіндивідуалізація та відсутність прагнення до свободи чи відчуття неволі в умовах рабства. Ворожа сила базується переважно на кількості, а не на якості, що нагадує сучасні методи виснаження. Немирич зазначав, що перемогти Московію можна лише на її власній території. У віці 22 років він розглядав козаків переважно як ресурс — «юрбиська людей поблизу Дніпра і Буга», проте згодом ця сила стала основою Гадяцької угоди. Юрій Немирич загинув на початку вересня 1659 року під час перевороту в Ніжині, ініційованому ніжинським полковником Василем Золотаренком та переяславським полковником Тимофієм Цюцюрою. У 1659 році українська стратегія вже містила аналіз російської загрози, проте через нездатність перетворити енергію Мережі на інститути країна зіткнулася з Руїною. Сьогодні суспільство знову проходить цей іспит, намагаючись трансформувати низову спроможність на стійкі державні інституції.
