Щоб вберегти життя своїх солдатів у протистоянні з чисельнішою армією ворога, Фінляндія свідомо відмовилася від лобових атак. Маршал Карл Густав Маннергейм зосередився на використанні добре навчених лижників-стрільців у складі автономних патрулів, а також на глибокій радіорозвідці. Близько початку 1942 року фронтова лінія між Фінляндією та Радянським Союзом стабілізувалася, і активні зіткнення практично припинилися. Сторони вичікували на розвиток подій на інших театрах бойових дій Другої світової війни, періодично намагаючись домовитися про мир у таємному форматі, проте досягти згоди їм не вдавалося. Керівництво фінського Генштабу усвідомлювало оманливість такого затишшя та очікувало нового удару від СРСР за першої сприятливої нагоди. Для ослаблення сил противника фінська сторона обрала стратегію асиметричних дій у глибокому радянському тилу.
