У вересні 1918 року український дипломат Ян Токаржевський-Карашевич надіслав конфіденційного листа кардиналу Акілле Ратті, майбутньому Папі Римському Пію XI. У той час російська еміграція намагалася переконати Святий Престол у небезпеці «українського сепаратизму», тоді як уряд УНР прагнув отримати офіційне визнання своєї держави від Ватикану.
У 1918 році за наказом гетьмана Павла Скоропадського Ян Токаржевський-Карашевич обійняв посаду радника посольства Української Держави у Відні. Це призначення викликало подив у багатьох політиків, які сумнівалися, чи зможе 33-річний польський землевласник із Поділля належним чином захищати інтереси України. Проте дипломат без вагань відмовився від своїх володінь і зосередився на державній службі.
Токаржевський-Карашевич належав до литовсько-руського княжого роду гербу Труби, що оселився на Поділлі у XIV столітті та згодом поріднився з польською шляхтою. Він був власником маєтків у Чабанівці, Кривчанах та Лисківцях. Освіту здобував у провідних університетах Фрібурга, Відня, Мюнхена та Тулузи, де вивчав філософію та політологію.
Хоча родина дипломата сповідувала католицизм і вважала себе поляками, а його кузен Міхал Токаржевський-Карашевич став генералом Війська Польського, Ян з юності свідомо обрав українську ідентичність. Він поділяв погляди історика В’ячеслава Липинського, який вважав, що приналежність до нації визначається землею проживання та прийняттям її історії. Такий вибір шляхтича викликав обурення серед польської аристократії.
