Тривалий час історики оцінювали місткість стародавніх портів, спираючись лише на вцілілі кам’яні споруди: набережні, моли та пірси. Проте нове дослідження міжнародної групи вчених, опубліковане в журналі Antiquity, доводить, що такий метод значно применшує справжні обсяги античної морської торгівлі. Археологи під керівництвом Еммануеля Нанте, Матьє Жіема та Майкла Лазара довели, що антична гавань не обмежувалася лише штучним басейном. Це була розгалужена система, що включала природні бухти, піщані мілини для витягування суден та якірні стоянки за межами хвилерізів. Наприклад, у французькому Пор-Вандрі затонулі кораблі знайшли далеко за межами офіційного порту, а підводні дослідження в ізраїльській Кесарії підтвердили наявність великих зовнішніх стоянок поза межами відомого басейну царя Ірода. Для точного розрахунку місткості портів вчені використали комплексний підхід: за допомогою георадарів, донних сонарів та буріння відкладень вони реконструювали первинну глибину акваторій, порівнюючи її з осадкою торговельних суден. Дослідники також проаналізували причальні кільця, кнехти та історичні схеми швартування, зокрема досвід грецького вітрильного флоту XIX століття, що дозволило визначити щільність розміщення кораблів. Ця методика змушує переглянути економічну історію: навіть невеликі кам’яні форпости завдяки зовнішнім акваторіям могли обслуговувати значні торговельні каравани та приймати набагато більше вантажів, ніж вважалося раніше.
