У 1880–1890-х роках Міністерство фінансів Російської імперії розпочало масштабну іпотечну кампанію. Для цього було створено два державні банки, які працювали за абсолютно протилежними правилами. Дворянам легко прощали величезні заборгованості, тоді як селяни втрачали все майно навіть через найменшу затримку у виплаті відсотків.
На початку 1880-х років сільське господарство імперії опинилося у глибокій фінансовій кризі. Минуло вже двадцять років після скасування кріпосного права, проте більшість поміщиків так і не навчилися вести товарне виробництво без безкоштовної праці кріпаків. Водночас мільйони селян, зокрема в Україні, потерпали від браку землі та надмірних державних зборів. Земельні наділи, виділені за аграрною реформою 1861 року, були надто малими для ведення повноцінного господарства. Через це селянські родини в українських губерніях ледве забезпечували себе їжею та постійно накопичували борги за державними податками й викупними платежами.
Імператор Алєксандр III та його уряд розуміли небезпеку тривалого соціального напруження в селах. На Київщині та Поділлі періодично спалахували бунти, що загрожували перерости у масштабні повстання. Тяжке становище селян підтверджували й офіційні документи. Згідно зі звітом урядової комісії за 1881 рік, у Чернігівській губернії селяни змушені були їсти хліб із домішками бур’янів та конопляної макухи, а в деяких селах навесні не бачили навіть такого хліба й харчувалися лише щавлем та іншими травами.
